У школах Варшави, для яких міжнаціональні класи стали новою реальністю, працюватимуть спеціальні асистенти. Вони допомагатимуть знайти спільну мову учням, учителям і батькам, незважаючи на мовні та культурні відмінності.Про ініціативу запросити до шкіл міжкультурних асистентів «Польському радіо для закордону» розповіла Агнєшка Косович, голова правління фонду «Польський міграційний форум», який буде реалізовувати проект.
Розкажіть, будь ласка, чи цього року у варшавських школах збільшилася кількість учнів з України?
Так, це помітно. Колись ми працювали в класах, де навчалася одна або дві українські дитини. І це була вся іноземна громада у школі. А нині ми часто працюємо зі школами, де є 30–40 іноземних учнів, зазвичай, саме з України.
Тобто учнів з України найбільше серед представників інших національностей у Варшаві?
Є такі райони, де, наприклад, більше учнів із В’єтнаму. Натомість у Польщі українці – це найбільша громада з усіх іноземних національностей.Цікаво те, що донедавна іноземна дитина у варшавській школі була екзотичним явищем. Сьогодні ж є школи і класи, де більше іноземних дітей, ніж польських. Я сама проводила заняття у школі біля Варшави, де в кожному класі були діти з п’яти-шести країн. Іноді це діти мігрантів, іноді біженців. Частина – це діти з двомовних родин або діти дипломатів. Частина також повертається з-за кордону після певного періоду еміграції. Тож, маємо і польських дітей, які повертаються до Польщі, але, наприклад, не говорять польською або не вміють нею писати і читати.
Як виникла ініціатива створити проект, у рамках якого у школах працюватимуть міжкультурні асистенти? Можливо, до вас зверталися з подібними проханнями батьки учнів?
Цю ініціативу запропонували школи. Тому що це було для них нове завдання. Зараз у Варшаві важко знайти школу, де немає іноземних дітей. Виявилося, що часто вчителі мають клопіт із тим, щоб порозумітися з дитиною, яка не говорить польською, або домовитись із батьками. Сама концепція міжкультурних асистентів прибула до Польщі з інших країн, але вже декілька років різні школи у Варшаві, насамперед, такі, де навчалися діти з центрів для біженців, мали асистентів. Особа, яка знає культуру цих дітей та їхніх батьків, допомагає школі порозумітися з ними, вирішити конфлікти, передати батькам важливу інформацію. Такий посередник позитивно впливає на те, як діти функціюють у школі.
Як вибирали школи, де працюватимуть міжкультурні асистенти?
Коли в нас є нова пропозиція для шкіл, ми просто робимо оголошення у Facebook та запрошуємо школи до співпраці. Цього року пропонуємо теж заняття для дітей. І польські, і українські, і індуські, і в’єтнамські діти потребують спілкування про культурні відмінності, вирішення конфліктів, спільне життя у класі з кимось, хто представляє інші цінності чи іншу культуру. Для того, щоб можна було гармонійно навчатися чи подружитися, а також порозумітися без проблем.
Як проходять такі заняття в школах?
Наприклад, ми проводили міжкультурні ігри. Клас виходив зі школи на спільну прогулянку. Ми показували учням – і полякам, і іноземцям, – що Варшава є місцем, яке насправді творили різні культури. Тому маємо і церкву, і мечеть, а в музеях Варшави є дуже багато експозицій, які показують, що іноземці були завжди тут присутніми і мали вплив на те, як Варшава виглядала або розвивалася. Ми розмовляємо і про складні, і про приємні речі. Наприклад, про те, що в парку є дерева, які приїхали до нас із Китаю, а також про війну, Варшавське повстання, повстання в гетто. Стараємося показувати учням і минуле, і сучасність, ламаємо бар’єри у міграційних питаннях, про які нині часто говорять із якимось роздратуванням. А ми намагаємося показати, що міграція – це явище, яке завжди було в Польщі, багато поляків самі пережили її, тому немає чого боятися. Це нормально.
Із дітьми яких національностей працюватимуть міжкультурні асистенти?
У нашому проекті можемо працевлаштувати лише трьох міжкультурних асистентів. Матимемо одного асистента, який знає українську культуру і розмовляє українською, другого асистента, який знає в’єтнамську культуру і розмовляє в’єтнамською. І ми б хотіли, щоб третя особа, яку працевлаштуємо, говорила мовою гінді. Хоча в Польщі небагато громадян Індії, із ними найважче порозумітися. Ми хочемо, щоб кожен із цих асистентів опікувався декількома школами і чергував раз або двічі на тиждень.
Чи з часом помітні зміни в адаптації іноземних дітей до навчального процесу?
Частина проблем повторюється. Думаю, що новим прикрим явищем є помітне збільшення неприязні до іноземців із боку поляків. Більшою проблемою, ніж раніше, є сприйняття іммігрантів як небажаної частини дійсності. Це великий виклик. Щоб людям із України чи інших країн було добре в Польщі, потрібен якийсь базовий рівень доброзичливості та відкритості з боку поляків. Натомість відсоток осіб, які заявляють про певну відкритість, є помітно меншим. У мас-медіа, під час виступів політиків про іммігрантів говорять із підозрою або неприязню. Це впливає на те, що думають звичайні люди: вчителі, діти та їхні батьки. Тому потрібно показувати іноземців як звичайних людей, таких самих, як поляки. І ми в фонді дуже добре розуміємо, що ці суспільні настрої щодо іноземців змінилися. Хоча, незважаючи на цей негативний дискурс, ми бачимо, що люди, які є дружніми, говорять про це сміливо і є більш доброзичливими, вони мають більшу рішучість, щоби щось у цьому напрямку робити, наприклад, бути волонтерами.
Цей проект роботи міжкультурних асистентів у школах та інші проекти фонду «Польський міграційний форум» спрямовані на зменшення таких настроїв у суспільстві?
Так, ми вже 11 років працюємо з іноземцями, тож твердо переконані, що люди всюди такі ж, а їхні потреби, мрії, прагнення насправді є подібними. Завдання нашої роботи – розвіяти ці страхи поляків. Для нас важливо тверезо дивитися на інших, не піддаватися стереотипам, не боятися когось через те, що він походить з іншої країни або говорить іншою мовою, а просто дати такій особі шанс показати, ким вона є. Кожна людина, їдучи до іншої країни, не втрачає своїх цінностей. Йдеться про те, щоб люди могли розвиватися тут і бути щасливими. Звісно, треба дотримуватися законів і правил в цій країні. З В’єтнаму ви, з України, з Польщі – усі повинні отримати шанс на якомога краще життя.
Також, окрім асистентів, запрошуєте до співпраці волонтерів.
Так, ми дійсно шукаємо волонтерів, тому що іноземні діти, які приходять до польської школи, зокрема старші діти, часто потребують допомоги, щоб надолужити мовну різницю, а інколи різницю в програмі навчання. Тому щиро запрошуємо волонтерів, навіть таких, які не говорять українською, в’єтнамською або гінді, а просто хочуть присвятити трохи часу й допомогти дітям.
А з проханням про допомогу до вас можуть звертатися як школи, так і батьки?
Звісно! Запрошуємо і батьків, і окремих вчителів, і школи, і волонтерів. Кожен для себе в цій допомозі знайде місце. Ми відкриті.
Джерело: Polskie radio dla zagranicy
